Булінг (цькування) – новий для української освіти термін, внесений до законодавства лише минулого року. Але проблема відома вже десятки років. Їй, можливо, під іншими назвами (знущання, залякування тощо) присвячено багато публікацій у фаховій науковій літературі та ЗМІ. Вона також висвітлювалася в художніх фільмах. Втім, на жаль, проблема булінгу залишається актуальною не лише для України, але і для більшості інших країн.

Закон України “Про освіту” визначає булінг як “діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого”.

До типових ознак булінгу закон зараховує:

• систематичність (повторюваність);
• наявність кривдника, потерпілого (жертва булінгу) і в деяких випадках спостерігачів;
• дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страху, тривоги, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення його соціальної ізоляції.

Відповідальність за булінг передбачена Кодексом Законів України про адміністративні правопорушення.

https://drive.google.com/file/d/1Sqzl5brzvQaYW54z4Dm-VElhUdXGykms/view?usp=sharing&fbclid=IwAR2CBPEmzfIHNdlcxhMSqLCI9h_TJwvd-Zzo7QQ_VwoYLJbLyG2exeGGlt4